Деякі зорі в кінці свого життєвого циклу мають ядра вдвічі більші, ніж вважали в астрономії раніше. Це встановила міжнародна група науковців. Їхні результати оприлюднив журнал Nature. Настав час переосмислити теорію зоряної еволюції?

Вивчаючи зорю — білий карлик KIC08626021, що лежить на межі сузір’їв Лебедя і Ліри, дослідники виявили — її ядро з вуглецю і кисню вдвічі більше, ніж передбачала теорія. «Це важливе відкриття, яке змусить нас переосмислити наш погляд на те, як помирають зорі», — зауважив Джилл Фонтене (Gilles Fontaine), професор фізики Монреальського університету і один з авторів статті в журналі Nature.

Вивчення 909 планет і 355 зір показує, що, на відміну від Сонячної системи, інші планетні системи відрізняються чіткою закономірністю.

Міжнародна група науковців на чолі з астрофізиком Лореном Вайссом (Lauren Weiss) з Монреальського університету (Канада) з’ясувала — екзопланети, що обертаються навколо певної зорі, зазвичай, мають схожі розміри та однакові відстані між орбітами. Ця картина, виявлена завдяки ​​новим спостереженнями в обсерваторії імені Кека (W. M. Keck Observatory) планетних систем, знайдених космічним телескопом «Кеплер», дозволяє припустити, що більшість екзопланетних систем мають іншу історію формування, ніж Сонячна система. Результати науковців оприлюднив Astronomical Journal.

Здійснено прорив у розумінні того, як космічні промені від Наднових можуть впливати на хмарний покрив Землі, а, отже, на клімат. Нове дослідження розкрило механізм впливу атмосферних іонів, утворених під дією високоенергетичних космічних променів, на утворення і зростання ядер конденсації — зародків, потрібних для формування хмар в атмосфері.

Сонячний вітер не сильно витісняє з марсіанської атмосфери заряджені частинки навіть попри те, що в Марса, на відміну від Землі, відсутнє глобальне магнітне поле. На це вказують результати нового дослідження, заснованого на вимірюваннях, виконаних шведським приладом ASPERA-3 на облавку космічного апарата Марс-експрес (Mars Express). Їх навів у своїй кандидатській дисертації Робін Рамстад (Robin Ramstad) з Шведського інституту космічної фізики та Університету Умео.

Чорні діри вирізняються з-поміж інших об’єктів Всесвіту сильною гравітацією, що дає їм змогу поглинати зорі й випускати в космічний простір потоки речовини зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Проте, виявляється, магнітне поле в околицях однієї з чорних дір доволі слабке. До такого висновку дійшли науковці з Університету Флориди (University of Florida) в статті, оприлюдненій журналом Science.