Існує довгий список небесних світил, які зникли безвісти.

Переклад статті Раймонда Шубінски (Raymond Shubinski) «Stars lost to history» з сайту Astronomy.

Мапи зоряного неба — це основа як для аматорів, так і для професійних спостерігачів неба. Чи то на простій сезонній мапі, чи в комплексному атласі, перелічені зорі є непохитними та постійними.

І все ж є зорі, які з’являлися в цих публікаціях, а потім зникли. Деякі були втрачені або навіть просто уявні. Розуміння того, як зорі можуть бути втрачені — а іноді й знайдені — схоже на розповідь про цікаву таємницю.

Нова потужна наземна обсерваторія, результати роботи якої, без сумніву, змінять наші уявлення про Всесвіт, оприлюднила перші знімки космосу: ця подія знаменує початок її роботи на благо астрономії.

Нижче подано переклад замітки К. Р. Каллавея (K. R. Callaway) «Vera C. Rubin Observatory Releases Long-Awaited First Photos», вміщеної на сайті астрономічного науково-популярного журналу Sky & Telescope.

Обсерваторія Віри К. Рубін оприлюднила довгоочікувані перші фотографії

Тепер ми бачимо перші зображення після років зусиль та шалених ремонтних робіт в останню хвилину, які пришвидшили завершення будівництва нової обсерваторії.

На вершині Серро-Пачон (Cerro Pachón), чилійської гори, де розташована нещодавно побудована обсерваторія Віри К. Рубін (Vera C. Rubin Observatory), втомлені, але зосереджені науковці збираються в диспетчерській обсерваторії. Вони стежать за системами телескопа, чекаючи на усунення проблеми, яка їх мучить: камера телескопа перегрівається, лише за кілька тижнів до того, як обсерваторія має опублікувати свої перші зображення для громадськості.

У лютому 1995 року невелика дослідницька організація, відома як Інститут SETI, розпочала найповніший на той час пошук відповіді на багатовікове запитання: чи одні ми у Всесвіті?

2 лютого 2025 р. виповнюється 30 років з моменту перших астрономічних спостережень, виконаних в рамках проєкту під назвою «Фенікс» (Project Phoenix.). Ці спостереження було проведено в обсерваторії Паркса в країні Віраджурі в центрально-західній частині Нового Південного Вельсу, Австралія, де розташований один із найбільших у світі радіотелескопів.

Як еволюціонували наші уявлення про інопланетян.

Переклад статті Білла Ґорджі (Bill Gourgey) «100 years of aliens: From Mars beavers to little gray men» з сайту Popular Science.

У 1610 р. Ґалілей писав у Sidereus Nuncius («Зоряний вісник») про схожість між Землею і Місяцем, який він спостерігав у свій телескоп, закладаючи основу здогадок про можливості та ймовірності існування місячного життя: «Отже, якби хтось хотів відновити стару думку піфагорійців про те, що Місяць є, так би мовити, іншою Землею, його яскравіша частина була б сушею, натомість темніша частина більше відповідала б поверхні води».

Переклад статті «How did the Big Bang get its name? Here’s the real story» історика науки Helge Kragh (Хельге Стьєрнхольм Краґ), вміщеної на сайті Nature (www.nature.com).

Астроном Фред Хойл нібито ввів цей привабливий термін, щоб висміяти теорію походження Всесвіту — 75 років потому настав час з’ясувати, як було насправді.

«Слова схожі на гарпуни, — сказав британський фізик і астроном Фред Хойл в інтерв’ю у 1995 році. — Коли вони сказані, їх дуже важко забрати назад». Хойл, якому тоді було 80 років, мав на увазі термін Великий Вибух, який він ввів 28 березня 1949 р. для опису походження Всесвіту. Сьогодні це поширена фраза, яку знають і регулярно використовують люди, що не мають уявлення про те, як народився Всесвіт близько 14 мільярдів років тому. За іронією долі, Хойлу дуже не подобалася ідея Великого Вибуху, і він до своєї смерті в 2001 році був рішучим критиком основної космологічної теорії походження Всесвіту.