У лютому 1995 року невелика дослідницька організація, відома як Інститут SETI, розпочала найповніший на той час пошук відповіді на багатовікове запитання: чи одні ми у Всесвіті?

2 лютого 2025 р. виповнюється 30 років з моменту перших астрономічних спостережень, виконаних в рамках проєкту під назвою «Фенікс» (Project Phoenix.). Ці спостереження було проведено в обсерваторії Паркса в країні Віраджурі в центрально-західній частині Нового Південного Вельсу, Австралія, де розташований один із найбільших у світі радіотелескопів.

Як еволюціонували наші уявлення про інопланетян.

Переклад статті Білла Ґорджі (Bill Gourgey) «100 years of aliens: From Mars beavers to little gray men» з сайту Popular Science.

У 1610 р. Ґалілей писав у Sidereus Nuncius («Зоряний вісник») про схожість між Землею і Місяцем, який він спостерігав у свій телескоп, закладаючи основу здогадок про можливості та ймовірності існування місячного життя: «Отже, якби хтось хотів відновити стару думку піфагорійців про те, що Місяць є, так би мовити, іншою Землею, його яскравіша частина була б сушею, натомість темніша частина більше відповідала б поверхні води».

Переклад статті «How did the Big Bang get its name? Here’s the real story» історика науки Helge Kragh (Хельге Стьєрнхольм Краґ), вміщеної на сайті Nature (www.nature.com).

Астроном Фред Хойл нібито ввів цей привабливий термін, щоб висміяти теорію походження Всесвіту — 75 років потому настав час з’ясувати, як було насправді.

«Слова схожі на гарпуни, — сказав британський фізик і астроном Фред Хойл в інтерв’ю у 1995 році. — Коли вони сказані, їх дуже важко забрати назад». Хойл, якому тоді було 80 років, мав на увазі термін Великий Вибух, який він ввів 28 березня 1949 р. для опису походження Всесвіту. Сьогодні це поширена фраза, яку знають і регулярно використовують люди, що не мають уявлення про те, як народився Всесвіт близько 14 мільярдів років тому. За іронією долі, Хойлу дуже не подобалася ідея Великого Вибуху, і він до своєї смерті в 2001 році був рішучим критиком основної космологічної теорії походження Всесвіту.

На початку листопада 2023 року полярне сяйво спостерігали на дивовижно низьких широтах, аж до Італії і Техасу. Такі явища вказують на вплив викиду сонячної корональної маси на магнітне поле та атмосферу Землі. Але нещодавнє світлове шоу — це ніщо проти величезної магнітної бурі в лютому 1872 року.

Земля за всю свою історію пережила багато явищ, які називають метеорними бурями (meteor storms). У цій замітці, підготовленій Джо Рао (Joe Rao) для ресурсу Space.com, йдеться про деякі найразючіші з них.

Без сумніву, термін «метеорний дощ» («meteor shower») є неправильним. Це створює уявлення, що «падучі зорі» (метеори — Ред.), ллються на Землю, як вода з розбризкувача, але це зовсім не так.

У звичайну ніч під ясним темним небом ви можете нарахувати три — чотири метеори на годину. У певні ночі цей показник може зрости до 15, 25, 50 на годину або більше. Це те, що астрономи називають «дощем» («shower»). Різні ЗМІ зазвичай повідомляють широкій публіці про те, що варто очікувати чогось разючого, але часто більшість спостерігачів — передбачаючи «ефект розпилювача» («sprinkler effect») — залишаються розчарованими.

Метеорна буря — це щось інше. У цьому разі метеори спалахують в кількості тисяча чи більше на годину, а в окремих рідкісних випадках ця кількість була більшою в десять чи навіть сто разів!