На відстані 146 світлових років від Землі лежить досить дивна зоряна система. В її центрі міститься подвійна зоря (компоненти позначають Ba і Bb), а навколо обертається інша система з двох зір (Аa і Аb). Між ними — кільце з пилу і газу, яке розташоване під дуже великим кутом.

У газопиловому диску цієї системи з чотирьох зір, яка має позначення HD 98800, можуть формуватися планети. Але замість того, щоб лежати в тій же площині, що й центральна подвійна зоря, орбіта цього диска перпендикулярна до неї. Це перший спостережний факт такої конфігурації, хоча він і не суперечить теоретичним передбаченням.

Спостережні дані, отримані з допомогою космічного апарата Gaia («Гайя»), дали змогу вперше показати, що білі карлики, залишки померлих зір, як наше Сонце, перетворюються на тверді сфери, коли гарячий газ усередині них охолоджується.

Процес застигання або кристалізації речовини всередині білих карликів був передбачений 50 років тому, але астрономи не мали змоги спостерігати великої кількості цих об’єктів з потрібною точністю, щоб побачити картину, що розкриває цей процес.

Нові зображення Ultima Thule, невеликого дуже давнього тіла повз яке в новорічну ніч пролетів космічний зонд NASA New Horizons («Нові Горизонти»), значно кращої якості були показані в середу, явивши об’єкт у формі сніговика. Його утворюють два невеликих, майже сферичних, небесних тіла, які легко зіткнулися й з’єдналися під час формування Сонячної системи 4,5 мільярда років тому.

Автоматична міжпланетна станція NASA «Нові Горизонти» (New Horizons) наближається до своєї цілі — небесного тіла Ultima Thule з поясу Койпера. Одне із значень виразу «Ультіма Туле» в латинській мові — «край світу». Об’єкт, до якого рухається космічний зонд, справді міститься далеко від Землі (на відстані приблизно 6,4 млрд км), майже на краю Сонячної системи.

З допомогою Великої міліметрової/субміліметрової антени Атакама (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array, ALMA) отримано дивовижні зображення 20 сусідніх з Сонячною системою протопланетних дисків. Вони вказують на те, що великі планети, подібні до Сатурна та Нептуна, утворюються набагато швидше, ніж передбачає нині визнана теорія. Окрім цього вони зазвичай формуються в зовнішній частині своїх планетних систем.