Всесвіт заповнений мільярдами галактик — але їх розподіл у просторі дуже не рівномірний. Чому ми нині бачимо багато структур у Всесвіті і як це все формувалося та розвивалося?

Огляд десятків тисяч галактик, виконаний упродовж десяти років за допомогою телескопа Магеллана імені Бааде в обсерваторії Лас-Кампанас Інституту науки Карнеґі (Carnegie Institution for Science) в Чилі, дав змогу запропонувати новий підхід до відповіді на цю фундаментальну таємницю. Результати науковців під керівництвом Деніела Кельсона (Daniel Kelson) з Інституту Карнеґі оприлюднив журнал «Щомісячні повідомлення Королівського астрономічного товариства» (Monthly Notices of the Royal Astronomical Society).

Ми, можливо, стали на крок ближче до розгадки однієї з найбільших та найважливіших загадок Всесвіту. Але потрібно більше даних, щоб отримати точну відповідь.

Науковці вважають, що після появи Всесвіту майже 14 мільярдів років тому в ньому було порівну речовини та її химерного аналогу, антиматерії. Частинки антиматерії мають ту саму масу, що й їхні «звичайні брати», але протилежний електричний заряд. Мабуть, найвідоміший такий дует — електрон (нормальна частинка з негативним зарядом) і позитрон (антиматерія з позитивним зарядом).

15 квітня 2020 року з 20 год 00 хв за київським літнім часом на ютуб-каналі «Все про Всесвіт» Іван Крячко: розповідатиме про нові відкриття в астрономії; відповідатиме на запитання (астрономія та її здобутки, навчання (вивчення) астрономії, популяризація астрономії та поширення астрономічних знань); оглядатиме астрономічні явища другої половини квітня 2020 року.

Астрономи використали Дуже велику антену імені Карла Ґ. Янського (Karl G. Jansky Very Large Array, VLA) Національного наукового фонду та космічний телескоп «Спітцер» (Spitzer) NASA, щоб виконати перше вимірювання швидкості вітру на коричневому карлику — об’єкті, маса якого менша маси зорі, але більша, ніж у планети.

Спираючись на факти, відомі про планети-гіганти Юпітер та Сатурн у Сонячній системі, група науковців під керівництвом Кейтлін Аллерс (Katelyn Allers) з Університету Бакнелла зрозуміла, що вони, можливо, могли б виміряти швидкість вітру на коричневому карлику, поєднавши радіоспостереження від VLA та інфрачервоні спостереження від Spitzer.

Так само, як у Сонця є планети, а у планет — супутники, наша галактика має галактики-супутники, а деякі з них можуть мати свої, менших розмірів, галактики-супутники. Наприклад, Велика Магелланова Хмара (Large Magellanic Cloud, LMC) — найбільший супутник Молочного Шляху, який видно на небі Південної півкулі, уперше наблизившись до нашої галактики, «доставила» до неї щонайменше шість своїх галактик-супутників. На це вказують спостережні дані, виконані за допомогою зонда «Гайя» (Gaia) Європейського космічного агентства.