Астрономи виявили «ДНК» понад 340 тисяч зір в нашій галактиці, що має допомогти їм знайти братів і сестер Сонця, які тепер розкидані по небу. Про це йдеться в першому повідомленні про результати амбітного огляду GALAH, який виконують галактичні «археологи» вже протягом трьох років (фактично оприлюднено великий набір даних). Головна мета дослідження, частиною якого є GALAH, ― розкрити таємниці формування та розвитку галактик.

Міжнародна група науковців, скориставшись даними спостережень космічного мікрохвильового фону (cosmic microwave background, CMB), створила нову мапу мережі міжгалактичних ниток — філаментів. Ці невидимі оком великомасштабні структури Всесвіту є своєрідними «супермагістралями» для доставки матерії до скупчень галактик. Результати нового дослідження оприлюднив журнал Nature Astronomy.

Підошви хмар Сатурна лежать глибше в атмосфері планети, ніж досі вважали науковці. Водночас з її кілець, які, згідно з теперішніми уявленнями, сформувалися протягом останніх 200 мільйонів років, на планету падають у вигляді дощу органічні молекули. Це результати спостережень космічного апарата «Кассіні» в останні тижні його місії.

Результати спостережень, які зонд «Кассіні» виконав у вересні 2015 р. під час «великого фіналу» (тоді він кілька разів пройшов крізь щілину між Сатурном та його кільцями перед тим як 15 вересня назавжди зник в атмосфері планети — Ред.), перебувають в полі зору науковців.

У пошуках позаземного життя науковці розглядають всілякі варіанти. Наприклад, геологічні особливості Марса вказують на те, що він колись мав і досі має (під поверхнею) воду. Вчені також розглядали супутники Сатурна, а також Юпітер, як можливі притулки життя в їхніх океанах під крижаним покривом. Тепер дослідники повернулися до старої ідеї, яка обіцяє нову перспективу в пошуку життя за межами Землі: хмари Венери.

У відомій нам частині Всесвіту часом трапляються вибухи зір, які називають Надновими. Це явище характерне швидким збільшенням яскравості зорі, що згасає потім протягом кількох тижнів. Серед таких спалахів є рідкісний випадок, коли яскравість наднової зорі зростає упродовж кількох днів і спадає за тиждень. Таку подію називають швидкоплинним світловим спалахом (Fast-Evolving Luminous Transient, FELT).