Нові зображення Ultima Thule, невеликого дуже давнього тіла повз яке в новорічну ніч пролетів космічний зонд NASA New Horizons («Нові Горизонти»), значно кращої якості були показані в середу, явивши об’єкт у формі сніговика. Його утворюють два невеликих, майже сферичних, небесних тіла, які легко зіткнулися й з’єдналися під час формування Сонячної системи 4,5 мільярда років тому.

Автоматична міжпланетна станція NASA «Нові Горизонти» (New Horizons) наближається до своєї цілі — небесного тіла Ultima Thule з поясу Койпера. Одне із значень виразу «Ультіма Туле» в латинській мові — «край світу». Об’єкт, до якого рухається космічний зонд, справді міститься далеко від Землі (на відстані приблизно 6,4 млрд км), майже на краю Сонячної системи.

З допомогою Великої міліметрової/субміліметрової антени Атакама (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array, ALMA) отримано дивовижні зображення 20 сусідніх з Сонячною системою протопланетних дисків. Вони вказують на те, що великі планети, подібні до Сатурна та Нептуна, утворюються набагато швидше, ніж передбачає нині визнана теорія. Окрім цього вони зазвичай формуються в зовнішній частині своїх планетних систем.

Не варто сподіватися на те, що спад сонячної активності допоможе нам подолати проблеми зміни клімату в найближчому майбутньому, — такий висновок нового дослідження, результати якого оприлюднив журнал Nature Communications.

Сонячна активність зросте й перевищить показники попередніх 11-річних циклів, які науковці спостерігали за останні кілька століть шляхом ретельної реєстрації сонячних плям — темних, пов’язаних з магнітним полем, ділянок на диску Сонця. Їх виникнення й розвиток є передвісниками до появи спалахів і вивержень плазми з надзвуковою швидкістю, відомих як корональні викиди маси (coronal mass ejections, CME).

Міжнародній групі астрономів з допомогою наземних телескопів та космічного телескопа «Кеплер», що виконував пошуки екзопланет, вдалося докладно простежити довготривалі уявлення про наднові типу Іa лише через кілька хвилин після вибуху, який відбувся на відстані 170 мільйонів світлових років від Землі.

Спостереження SN 2018oh (також відомої як ASASSN-18bt) загалом підтверджують усталені уявлення про те, що Наднова типу Іa спалахує тоді, коли білий карлик перетягує із зорі-супутниці вдосталь речовини для досягнення критичної маси, яка спричиняє його потужний термоядерний вибух. Але яскравість SN 2018oh зростала швидше, ніж мало би бути, що може свідчити про складніший механізм вибуху.