Для формування надмасивних чорних дір, схожих на ту, що міститься в центрі нашої галактики Молочний Шлях, потрібно багато часу. Зазвичай для народження чорної діри потрібно, щоб гігантська зоря з масою щонайменше 50 наших сонць згоріла — цей процес може тривати мільярд років — і її ядро ​​стиснулося до стану, коли виникає таке небесне тіло.

Три різних вимірювання значення сталої Габбла, виконаних за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба (James Webb Space Telescope, JWST) вказує: невизначеними, поки що, змінами методів таких вимірювань можна буде пояснити різні результати.

У тривалих дебатах щодо того, як швидко розширюється Всесвіт, відкрився новий фронт. Протягом багатьох років астрономи сперечалися про прірву між швидкістю розширення, виміряною зі спостережень галактик у локальному Всесвіті, і обчисленою на основі досліджень космічного мікрохвильового фону (cosmic microwave background, CMB), що виник через 380 тис. р. після Великого Вибуху. Розбіжність була такою великою та стійкою, що деякі астрономи розмірковували про можливу зміну прийнятої теорії еволюції Всесвіту. Але нещодавно отримані результати за даними спостережень орбітальної обсерваторії NASA JWST показують, що проблема може бути більш приземленою: якась систематична помилка в методах, які астрономи використовують для вимірювання відстані до сусідніх галактик.

Нове комп’ютерне моделювання вказало на шанс, що наша галактика уникне космічної катастрофи через кілька мільярдів років.

Досі астрономи вважали, що через кілька мільярдів років Молочний Шлях має зіткнутися зі своєю сусідкою — галактикою Андромеди. Але нове моделювання показало, що з ймовірністю 50 % цього не трапиться принаймні протягом наступних 10 млрд років.

Одним із головних пріоритетів NASA є розуміння можливостей існування життя в інших частинах Всесвіту. Ця організація не знайшла жодних достовірних доказів наявности позаземного життя, але NASA досліджує як Сонячну систему, так і Космос за її межами, щоб допомогти нам відповісти на фундаментальні питання, зокрема, чи самотні ми у Всесвіті.

Небесні тіла нашої планетної системи є найближчими космічними сусідами Землі. Ми це добре знаємо: Сонце в центрі; потім планети земної групи Меркурій, Венера, Земля і Марс; а потім пояс астероїдів; за ними йдуть газові гіганти Юпітер і Сатурн; потім крижані гіганти Уран і Нептун; і, нарешті, пояс Койпера з його кометами.