Нубе (Nube) — це майже невидима карликова галактика, відкрита міжнародною дослідницькою групою під керівництвом науковців Інституту астрофізики Канарських островів (Instituto de Astrofísica de Canarias, IAC) у співпраці з Ла-Лаґунським університетом (University of La Laguna, ULL) та іншими установами.

Назву запропонувала 5-річна донька одного з дослідників, і вона пов’язана з дифузним виглядом об’єкта. Його поверхнева яскравість така слабка, що галактику не помічали в різних попередніх дослідженнях цієї частини неба через її «розпорошений» вигляд, ніби це є якийсь привид. Її зорі розкидані в такому великому об’ємі простору, що Nube (іспанською «Хмара») було майже неможливо помітити.

Камера темної енергії в Міжамериканській обсерваторії Серро-Тололо дала змогу отримати унікальну інформацію про прискорене розширення Всесвіту.

Науковці, які виконують проєкт «Огляд темної енергії» (Dark Energy Survey, DES) за допомогою Камери темної енергії, встановленої на 4-метровому телескопі Віктора М. Бланко в Міжамериканській обсерваторії Серро-Тололо, уклали найбільшу вибірку наднових, яку будь-коли отримували за допомогою одного телескопа. Проаналізувавши понад 1500 віддалених наднових, колаборація DES наклала найсильніші обмеження на швидкість розширення Всесвіту, які коли-небудь отримували на підставі вивчення наднових, і виявила натяки на те, що густина темної енергії Всесвіту може змінюватися з часом.

Нептун відомий насичено-блакитним, а Уран — зеленим, але нове дослідження показало, що два крижаних гіганти насправді набагато ближчі за кольором, ніж досі вважали науковці. Справжні відтінки планет встановив професор Патрік Ірвін (Patrick Irwin) з Оксфордського університету разом з колегами. Результати дослідження оприлюднив журнал Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.

Ядра нейтронних зір містять речовину з найвищою густиною, яка тільки може бути в сучасному Всесвіті. Причому всередині сфери діаметром 25 км стиснута речовина загальною масою, що дорівнює двом масам Сонця. Ці астрофізичні об’єкти справді можна вважати величезними атомними ядрами, внутрішня частина яких під дією сили тяжіння стискається до густини, що у багато разів перевищує густину окремих протонів і нейтронів.

Модель вже дала змогу досягти великого успіху — пояснити, як у полярних сяйвах утворюються таємничі явища, схожі на перлини.

Науковці створюють «надсучасну» цифрову модель космосу навколо Землі, щоб покращити прогнозування геомагнітних бур та їхнього впливу на інфраструктуру.