Міжнародна група дослідників, до якої входять науковці Інституту астрономії Макса Планка (Max Planck Institute for Astronomy, MPIA), виявила поширення теплової хвилі біля масивної протозорі. Це підтверджує уявлення про те, що процес збільшення маси протозорі має сплески. Хвилю помітили завдяки спостереженню природних мікрохвильових мазерів, просторове розташування яких несподівано швидко змінилось.

У шматочках метеорита науковці знайшли крихітні мінеральні зерна, старіші за Сонце та Сонячну систему, що утворилися близько 4,6 мільярда років тому. Деякі з цих «досонячних зерен», виявлені дослідниками, мають вік від п’яти до семи мільярдів років, що робить їх найстарішими відомими матеріалами на Землі.

Зерна утворюються в міжзоряному просторі з речовини, викинутої зі старих зір, що конденсується в пил. Дослідники, які виявили зерна, вважають, що багато з них, ймовірно, утворилися під час «спалаху» процесу формування зір в Молочному Шляху. Це трапилося близько семи мільярдів років тому. Якщо така думка підтвердиться, то нова знахідка відкриє шлях дослідникам до кращого розуміння історії утворення зір у нашій галактиці завдяки вивченню метеоритів.

Космічний зонд NASA «Супутник для пошуку екзопланет методом транзитів» (Transiting Exoplanet Survey Satellite, TESS) виявив свою першу планету з розміром, як у Землі, в зоні життя її зорі, тобто в межах відстаней від світила, де умови такі, що на поверхні планети є вода в рідкому стані. Науковці підтвердили відкриття (планету назвали TOI 700 d) на підставі спостережень з допомогою космічного телескопа NASA «Спітцер» (Spitzer) і змоделювали потенційне середовище планети, щоб сприяти майбутнім спостереженням.

Одне з багатьох питань щодо утворення та еволюції надмасивних чорних дір у ранньому Всесвіті — звідки вони черпали сировину для збільшення своєї маси?

Хоча більшість, якщо не всі, великі галактики містять такі чорні діри в своєму центрі, але попередні дослідження вказували на малі залишки газу та пилу — передбачувану «їжу», потрібну для розвитку надмасивної чорної діри, — після закінчення першого сплеску процесу зореутворення в галактиках.

За допомогою Великої міліметрової/субміліметрової антени Атакама (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array, ALMA) виявлено гігантські хмари газоподібного вуглецю, що охоплюють молоді галактики й простягаються від них на відстань понад 30 000 світлових років. Це перше підтвердження поширення атомів вуглецю, які утворюються всередині зір у ранньому Всесвіті, за межі галактик. Жодне теоретичне дослідження не передбачало таких величезних вуглецевих коконів навколо молодих галактик, що вказує на прогалини в сучасному розумінні космічної еволюції.