Адміністрація президента Трампа доручила NASA відправити астронавтів на поверхню Місяця до кінця 2024 року (див. про це в замітці «Космічна місія “Артеміда”» на сайті «Астроосвіта»). Мета агентства — південний полярний район Місяця. Там є кратери в які ніколи не потрапляє сонячне світло й постійна низька температура уможливила накопичення багато льоду, потенційного джерела для ракетного палива, повітря і води.

Ена Бонака (Ana Bonaca), дослідник Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики, виявила щонайменше один отвір (дірку) в найдовшому зоряному потоці GD-1, який діє в межах нашої галактики. Про це вона повідомила на конференції Американського фізичного товариства в Денвері.

Зоряні потоки — це групи зір, які єдиним строєм (наче шеренгою — Ред.) рухаються через галактику й часто утворені з менших зоряних систем, що зіткнулися з даною галактикою. Зорі в GD-1 колись належали якомусь «кулястому скупченню», яке Молочний Шлях поглинув давно й тому вони встигли «розсипатися» в довгу лінію на зоряному небі.

Група науковців, яку очолювали дослідники з Інституту космічної науки Барселонського університету та Безансонської астрономічної обсерваторії (Франція), аналізуючи дані від супутника «Гайя» (Gaia), виявила: 2—3 млрд років тому в нашій галактиці стався суттєвий сплеск процесу формування зір. У цьому процесі, можливо, виникло понад 50 відсотків зір, які утворюють галактичний диск. Результати науковців випливають з аналізу відстаней, кольорів і зоряних величин зір, які вимірювала «Гайя», та моделей, що показують розподіл зір в Галактиці. Звіт про дослідження оприлюднив журнал Astronomy & Astrophysics.

Дві нейтронні зорі зіткнулися неподалік від майбутньої Сонячної системи 4,6 мільярда років тому, спричинивши появу елементів, що входять до складу тіла кожного з нас. Про це в статті, оприлюдненій журналом Nature 2 травня поточного року, сповістили астрофізики Сабольч Марка (Szabolcs Marka) з Колумбійського університету та Імре Бартос (Imre Bartos) з Університету Флориди.

Космічна подія, що трапилася неподалік Сонячної системи, привела до утворення 0,3 % найважчих елементів Землі, зокрема золота, платини й урану.

Науковці давно знають про те, що Земля і Меркурій мають металеві ядра. Як і в Землі, зовнішнє ядро ​​Меркурія утворює рідкий метал і досі були лише натяки, що його внутрішнє ядро тверде. Тепер, за результатами нового дослідження, вчені наводять докази того, що внутрішнє ядро ​​Меркурія справді тверде і що воно майже такого ж розміру, як і тверде внутрішнє ядро ​Землі.

Деякі науковці порівнюють Меркурій з гарматним ядром, оскільки його металеве ядро ​​становить майже 85 % від об’єму планети. Це велике ядро ​​— найбільше серед усіх землеподібних планет Сонячної системи — вже давно є однією з найбільших таємниць Меркурія. Вчених також цікавило питання, чи може Меркурій мати тверде внутрішнє ядро.