Укладено першу мапу, що показує глобальну геологію найбільшого супутника Сатурна — Титана. Вона повністю розкриває його динамічний світ дюн, озер, рівнин, кратерів та інших особливостей місцевості.

Над розробкою цієї глобальної геологічної мапи Титана разом з групою дослідників під керівництвом планетолога-геолога Розалі Лопес (Rosaly Lopes) з Лабораторії реактивного руху NASA в Пасадені працював планетолог-геолог Девід Вільямс (David Williams) з Школи досліджень Землі та Космосу університету штату Арізони. Мапу та результати їх досліджень, зокрема відносний вік геологічних місцевостей Титана, оприлюднив журнал Nature Astronomy.

Уявлення художника про систему зорі Kеплер-186, що містить планету Кеплер-186f. Вона лежить у зоні життя своєї материнської зорі, а її розміри співмірні з розмірами Землі. Фото з сайту https://aasnova.org.

Як можна виявити життя на інших планетах? Земля, ймовірно, зможе допомогти в цьому, зважаючи на ефект, який називають червоною межею (Red еdge). У недавньому дослідженні Джек О’Мейлі-Джеймс (Jack O’Malley-James) та Ліза Калтенеґґер (Lisa Kaltenegger) з Інституту Карла Саґана при Корнелльському університеті розглянули вплив різних організмів на червону межу й те, як її можна виявити на екзопланетах.

З 17 до 19 жовтня поточного року телескоп EROSITA, побудований в Німеччині, використав усі сім своїх модулів збору рентгенівських променів для отримання зображення їх джерел в сусідній галактиці.

Після запуску 13 липня 2019 р. рентгенівська обсерваторія «Спектр-Рентген-Гамма» (Spektr-RG) упродовж трьох місяців виконувала політ до місця призначення: точки Лагранжа L2 системи Земля — Сонце на відстані 1,5 мільйона кілометрів від нашої планети. Далі інженери місії підготували телескопи обсерваторії до експлуатації — увімкнули прилади, перевірили різні режими роботи тощо. Незважаючи на деякі проблеми під час цієї фази, налагодження та випробування обладнання показало, що все працює так, як і очікували. Тепер EROSITA бачить близький і далекий Всесвіт в рентгенівських променях.

Аналіз речовини зруйнованих екзопланет, яку поглинули їхні материнські зорі, вказує на те, що принаймні деякі екзопланети з твердими поверхнями можуть мати хімічний склад, схожий на земний та марсіанський. Результати нового дослідження оприлюднив журнал Science 18 жовтня поточного року.

Попередні дослідження показали, що більшість твердих тіл Сонячної системи виникли в середовищі з високим вмістом кисню, приблизно в 100 000 разів вищому, ніж у газі, багатому воднем. Таке окислення, ймовірно, відображає початкові умови, що існували на ранніх стадіях утворення твердих порід навколо Сонця. З цієї першої твердої речовини зрештою сформувалися астероїди, планети і їхні супутники.

Як деякі нейтронні зорі стають найсильнішими магнітами у Всесвіті? Німецько-британська група астрофізиків знайшла можливу відповідь на питання, як утворюються магнетари. Науковці використали великі комп’ютерні симуляції, щоб продемонструвати, як злиття двох зір створює сильні магнітні поля. Якщо такі зорі спалахують як наднові, це може спричинити формування магнетарів. У дослідженні брали участь вчені з Гейдельберзького університету, Товариства Макса Планка, Гейдельберзького інституту теоретичних досліджень та Оксфордського університету. Результати дослідження оприлюднив журнал Nature.