У новій книзі, що побачила світ у видавництві Oxford University Press, доктор Сем Барон (Sam Baron) з Австралійського католицького університету та його колеги виклали перший систематичний аналіз ідеї про те, що часу не існує.

Чи існує час? Відповідь на це питання може здатися очевидною: звичайно ж! Просто подивіться на календар або годинник. Але розвиток фізики свідчить про те, що часу може не існувати і нам варто сприймати це серйозно. Як так може бути, і що б це означало? Це займе трохи часу, щоб пояснити, але не хвилюйтеся: навіть якщо часу не існує, наше життя триватиме як завжди.

У новому десятирічному огляді Національної академії наук, інженерії та медицини визначено наукові пріоритети та можливості, а також викладено рекомендації щодо фінансування для максимального розвитку планетології, астробіології та планетарного захисту в найближчі 10 років.

Рекомендації координаційного комітету, що знайшли відображення в десятирічному огляді, спираються на побажання й думки наукової спільноти. Комітет взяв до уваги поради, які надали шість груп експертів, були оприлюднені в сотнях білих статей, висловлені запрошеними доповідачами, консультативними групами та під час конференцій професійних товариств, а також узагальнив вимоги від різних груп розробників космічних місій.

Дуги плазми, що звисають над Сонцем, насправді можуть бути зморшками у величезній завісі плазми.

Однією з найразючіших особливостей Сонця є його корональні петлі (coronal loops) — розжарені структури гарячої плазми. Вони піднімаються на тисячі кілометрів над магнітно активними ділянками Сонця й утворюють структури, схожі на викривлені чи заплутані нитки.

Але зовнішність може бути оманливою. Тепер група геліофізиків говорить про те, що ці знакові структури насправді можуть бути зовсім не петлями. Це, можливо, ілюзія, яка для спостерігача виникає у складнішій структурі — магнітному аркуші або завісі, витягнутій і зім’ятій. Науковці назвали це корональною завісою (coronal veil). Вони вважають, що яскраві корональні петлі з’являються там, де завіса зморшкувата, і промінь зору спостерігача проходить через більшу її частину.

Триває робота зі створення трьох підводних обсерваторій з детекторами нейтрино. Те, що здається дуже складним і ризикованим проєктом, має принести вагомі результати.

Здавна астрономія використовувала світло для вивчення небесних об’єктів. Але фотони — не єдині частинки, які досягають Землі. Нейтрино також є потужним інструментом для вивчення Всесвіту, особливо його «глибоких» районів, бо вони майже не взаємодіють з речовиною й тому приходять до нас з віддалених куточків космосу.

Згідно з сучасними космологічними моделями, Всесвіт почався з Великого Вибуху приблизно 13,8 мільярдів років тому.

На початку існування Всесвіт мав вигляд непрозорої хмари гарячої плазми, що перешкоджає утворенню атомів. Приблизно через 380 000 років він охолодився до температури 3000 градусів за шкалою Кельвіна, що спричинило перетворення великої частини енергії, вивільненої Великим Вибухом, у випромінювання. Його тепер астрономи спостерігають як космічне мікрохвильове фонове випромінювання (Cosmic Microwave Background, CMB). Уперше це «реліктове» випромінювання зареєстрували в 1960-х роках.