Восьму планету Сонячної системи, Нептун, побачити на зоряному небі без телескопа чи сильного бінокля не можна. Її видима зоряна величина становить +7,9, а найслабші зорі, які можна бачити неозброєним оком, тобто без телескопа, мають видиму зоряну величину +6. Але, навіть маючи телескоп чи бінокль, знайти Нептун не просто. Треба знати його положення серед зір на момент спостережень. Для цього досвідчені спостерігачі використовують мапи зоряного неба, електронні планетарії тощо. Водночас природа час від часу «дарує» нам свої підказки для таких пошуків. Найвиразнішими серед яких є Місяць, або Венера.

Шість затемнень відбудеться в 2020 році. З них два затемнення Сонця — повне й кільцеподібне. Водночас чотири місячні затемнення будуть невиразними, бо всі будуть півтіньовими.

Каллан Карпентер (Callan Carpenter) склав це зображення із знімків, зроблених кожні 5 хвилин під час повного сонячного затемнення 2 липня 2019 року. Він був членом екскурсійної групи Sky&Telescope в Ель-Молле, Чилі. Фото з сайту www.skyandtelescope.com.

Упродовж року може бути сім затемнень Сонця і Місяця (це найбільша кількість; останній раз таке було в 1982 році), а найменша можлива кількість — чотири. Сукупність шести подій, що трапляться в 2020 році, особливо цікава: два сонячні затемнення будуть «знаковими» подіями (одне повне і одне кільцеподібне), але всі чотири місячні затемнення — пересічними й тому важко помітними. Мешканці Північної Америки будуть розчаровані, дізнавшись, що у них буде шанс побачити лише два півтіньових затемнення. (В Україні окрім двох півтіньових затемнень Місяця буде видно як часткове затемнення Сонця 21 червня — Ред.)

Наприкінці 2019 р. не лише серед аматорів астрономії, але й в ріжного штибу засобах масової інформації, було багато розмов про Бетельгейзе. Ця яскрава зоря із сузір’я Оріона згасла до історичного мінімуму. Нижче наведено скорочений переклад замітки Боба Кінґа «What’s Up With Betelgeuse?» з сайту науково-популярного астрономічного журналу США Sky&Telescope в якій висловлено одне із можливих пояснень спаду блиску зорі.

Оріон, з Бетельгейзе на «буксирі», сходить у південно-східній ділянці неба вечорами наприкінці грудня та січня. Автор фото Боб Кінґ. З сайту www.skyandtelescope.com.

Меркурій, який нещодавно пройшов перед диском Сонця, вирішив «потішити» нас знову. Наприкінці листопада — початку грудня буде найкращий для мешканців північної півкулі Землі період ранкової видимості цієї планети у поточному році. Отже, є шанс наживо побачити Меркурій на небі.

Планета перебуватиме у південно-східній ділянці неба і її буде видно перед сходом Сонця. Висота її над горизонтом буде не дуже високою (25 листопада близько 11 кутових градусів), а тому для спостережень потрібно обрати місце з відкритим горизонтом. Треба розуміти, що світло Меркурія гаснутиме на тлі зорі, а тому варто починати спостереження вже о 6 годині ранку, а то й за 10—15 хвилин раніше.

Два метеорних потоки, Леоніди та Альфа Однорога, досягають максимуму наприкінці другої й початку третьої декад листопада поточного року. Зрозуміло: ніч, коли з неба «падає» найбільша кількість «зір», — це найкращий час для їх спостережень. Далі в замітці коротко йдеться про те, коли, де і як спостерігати метеори вказаних потоків.

Метеор з потоку Леоніди на київському зоряному небі 18 листопад 2018 р. На світлині також добре видно фігуру Оріона, голову Бика (сузір’я Тельця) та найяскравішу зорю на небі Землі — Сиріус. Південна околиця Києва, край поля поблизу Національного музею народної архітектури та побуту України. Автор фото Богдан Боровик.