Всесвіт можна порівняти з нескінченним морем, наповненим зорями, туманностями та галактиками. В ньому ми виявляємо закономірності та спостерігаємо сузір’я, які надихали творчих людей на дивовижні сюжети протягом усієї історії. Але є одна космічна закономірність, яку ми досі не розуміємо. Питання, що досі немає відповіді: якою є форма Всесвіту? Ще вчора ми вважали, що знаємо відповідь, але результати нового дослідження «кажуть» — форма інша. І це може вказувати на кризу в космології.

Лише чотири числа лежать в основі законів фізики. Ось чому науковці десятиліттями шукали будь-яких розбіжностей у цих так званих фундаментальних фізичних сталих, або константах. Виявлення такої варіації може навіть зруйнувати основи сучасного природознавства. Не кажучи вже про те, що гарантувало б бодай одному щасливому досліднику безкоштовну поїздку до Стокгольма, нову блискучу золоту медаль та мільйон доларів (ідеться про Нобелівську премію з фізики — Ред.).

Нещодавно два астрономи звернули погляд на одну з найдавніших зір у Всесвіті, щоб перевірити сталість однієї «суперзірки» з чотирьох основних сил природи ― гравітацію. Вони переглянули на часовому проміжку в кілька мільярдів років будь-яку змінність. Їхні результати, якщо коротко, не будуть відзначені Нобелівською премією.

Стандартна модель фізики елементарних частинок — одне із найразючіших досягнень науки. Це сумлінні й докладні зусилля, щоб зрозуміти та описати три з чотирьох основних сил Всесвіту: електромагнітну силу, сильну ядерну взаємодію та слабку ядерну взаємодію. Гравітація досі залишається за межами Стандартної моделі, оскільки її «приєднання» до трьох основних взаємодій у природі виявилося надзвичайно складним завданням.

Але в Стандартній моделі є деякі «білі плями», і одна з них вказує на те, що нейтрино має масу.

NASA дібрало дві нові місії для поступу в нашому розумінні Сонця та його динамічного впливу на космос. Одна з обраних місій вивчатиме, як Сонце викидає частинки і енергію в Сонячну систему, а друга — реакцію Землі на такі явища.

Сонце генерує величезний потік сонячних частинок, відомий як сонячний вітер. Він може створити динамічну систему опромінення в просторі, яку називають космічною погодою. Біля Землі, де такі частинки взаємодіють з магнітним полем нашої планети, космічна погода може суттєво впливати на діяльність людей, зокрема на безпеку космонавтів, радіозв’язок, сигнали GPS і комунікаційні мережі на Землі. Що більше ми розуміємо джерела космічної погоди і її взаємодію із Землею і Місяцем, то суттєвіше можемо пом’якшити її наслідки, зокрема захистити астронавтів і технології, що важливо для програми NASA «Артеміда» (Artemis) з повернення людини на Місяць.

Група науковців запропонувала новий переконливий тест інфляції — теорії про те, що розміри Всесвіту дуже швидко зросли за коротку мить одразу після Великого Вибуху. Мета дослідників полягає в тому, щоб дати відповідь на давнє питання: яким був Всесвіт до Великого Вибуху?

Хоча теорія космічної інфляції дає змогу вирішити деякі важливі таємниці щодо структури та еволюції Всесвіту, інші дуже різні теорії також можуть їх пояснити. Згідно з деякими з цих теорій так званий первинний всесвіт (primordial universe) до Великому Вибуху стискався, а не розширювався, і Великий Вибух, отже, був частиною Великого Відскоку (Big Bounce).