Згідно з результатами нового дослідження, виконаного науковцями Університетського коледжу Лондона (University College London, UCL), поблизу білого карлика виявлено кільце уламків планет, або «сміття», що залишилося від зруйнованих раніше планет та інших тіл. Розміри помічених уламків сумірні з розміром з Місяця, а особливості їхнього руху вказують на сусідню планету, що лежить в межах зони життя цього білого карлика.

Міжнародна група астрофізиків знайшла новий метод оцінки температури молодого Всесвіту — лише через 880 мільйонів років після Великого Вибуху. Він дав змогу вперше виміряли температуру (в таку ранню епоху існування Всесвіту) космічного мікрохвильового фонового випромінювання — релікта енергії, що була вивільнена внаслідок Великого Вибуху.

Згідно з нині прийнятою космологічною моделлю, Всесвіт охолов після Великого Вибуху — і продовжує це робити. Модель також описує, як має відбуватися процес охолодження, але поки що це було прямо підтверджено лише для відносно недавніх космічних часів. Відкриття не тільки встановлює дуже ранню віху для значення космічної фонової температури, але також може мати наслідки для пошуків загадкової темної енергії. Статтю науковців оприлюднив журнал Nature.

Нове відкриття може означати, що сучасні теорії формування планет потребують оновлення.

Досі астрономи вважали, що планети утворюються незабаром після формування їхніх материнських зір. Це, безумовно, стосувалося планет і супутників Сонячної системи, які сформувалися близько 4,6 мільярдів років тому з диска газу і пилу, що обертався навколо новонародженого Сонця. Але тепер нове дослідження (його результати оприлюднив журнал Astronomy & Astrophysics) показало, що зорі, які помирають, також можуть народжувати планети.

24 січня 2022 року о 21 годині київського часу космічний телескоп Джеймса Вебба (James Webb Space Telescope, JWST) увімкнув бортові двигуни майже на п’ять хвилин (297 секунд), щоб завершити остаточну корекцію курсу й вийти на свою кінцеву орбіту навколо другої точки Лагранжа системи Сонце—Земля, або L2, на відстані 1,5 мільйона кілометрів від Землі.

Філігранне ввімкнення двигунів додало до швидкості «Вебба» лише близько 1,6 метра на секунду — лише кілька кроків при ходінні людини — але цього було досить, щоб відправити його на бажану гало-орбіту навколо точки L2.

Міжнародна група астрономів зробила крок вперед у розумінні еволюції галактик.

Давньою загадкою в астрономії є те, як у центрі спіральних галактик сформувалась чи з’явилась чорна діра. Тепер науковці, об’єднавши дані спостережень у видимому та рентгенівському діапазоні електромагнітного спектра, виявили сліди того, що, ймовірно, колись було маленькою галактикою кулястої форми, яка потрапила в спіральну галактику й спричинила утворення чорної діри великої маси.