Як еволюціонували наші уявлення про інопланетян.
Переклад статті Білла Ґорджі (Bill Gourgey) «100 years of aliens: From Mars beavers to little gray men» з сайту Popular Science.
У 1610 р. Ґалілей писав у Sidereus Nuncius («Зоряний вісник») про схожість між Землею і Місяцем, який він спостерігав у свій телескоп, закладаючи основу здогадок про можливості та ймовірності існування місячного життя: «Отже, якби хтось хотів відновити стару думку піфагорійців про те, що Місяць є, так би мовити, іншою Землею, його яскравіша частина була б сушею, натомість темніша частина більше відповідала б поверхні води».
Певно, роман Герберта Веллса «Війна світів» 1898 року, який описує марсіанське вторгнення на Землю, розпалив нашу колективну уяву — і страх — щодо інопланетного життя. Але Веллс не був першим у 19 столітті, хто опублікував хроніку вигаданої зустрічі з інопланетянами. Ця заслуга може належати бельгійському письменнику Джозефу Анрі Оноре Боексу (псевдонім J. H. Rosny аîné — «aîné» означає старший, бо в нього був співавтор, молодший брат із таким же псевдонімом). Він у 1887 р. написав повість Les Xipéhuz про битву між неолітичними кочовими племенами та геометричною, неорганічною інопланетною формою життя.
Ймовірно, Веллс заснував свій роман на популярних у той час припущеннях про те, що Марс пронизаний каналами. Ця теорія виникла на основі темних ліній на поверхні планети, які вперше побачив італійський астроном Джованні Скіапареллі в 1877 році. Персивал Ловелл, американський астроном, припустив, що темні лінії насправді були каналами, які, ймовірно, побудувала розумна цивілізація. Такі припущення спровокували величезний вплив Червоної планети Сонячної системи на наші грубі та різноманітні теорії про позаземне життя.
1926 року Г’юґо Ґернсбек (Hugo Gernsback), на честь якого була названа омріяна багатьма письменниками-фантастами нагорода Г’юґо, заснував перший в Америці науково-фантастичний журнал Amazing Stories («Дивовижні історії»), в якому, серед інших тем, були оповідання та зображення такого інопланетного життя. Тоді наукової фантастики ще не було. Початківець жанру, який стирав межі між вигадкою та фактом, був відомий як sciencetion.
У 1960-х роках NASA розпочало програму, присвячену пошуку позаземного розуму — SETI. Попри те, що програма була скасована в 1993 році, різноманітні ініціативи з дослідження інопланетного життя тривають, зокрема й пошуки придатних для життя світів, які здійснює NASA.
1906: «Війна світів» — роман Герберта Веллса, вперше опублікований в 1898 році
Джерело зображення: Public Domain Review, бібліотеки університету Дьюка. Ілюстрація Енріке Альвіма Корреа для французького видання роману Герберта Веллса «Війна світів» 1906 року. Марсіанська бойова машина в долині Темзи. Фото з сайту www.popsci.com.
Напередодні Геловіна 1938 року Орсон Веллс підготував «випуск новин» за мотивами роману Герберта Веллса 1898 року «Війна світів». Але він не попередив, що його випуск новин, в якому описувалося марсіанське вторгнення в Нью-Джерсі, був фальшивкою. Радіопередача розбурхала слухачів і спричинила певну істерику.
1929: «The Moon is Made of Cinders» («Місяць зроблений із попелу»)
Авторські права на зображення: Popular Science, грудень 1929 р. Зверніть увагу на крабоподібних істот або місячних крабів у кутах зображення. Фото з сайту www.popsci.com.
У 1929 р. 2,54-метровий телескоп Гукера в обсерваторії Маунт-Вілсон у Каліфорнії був найбільшим у світі та найкращим для спостережень далеких планет і Галактики. Фотографії місячної поверхні, зроблені за допомогою телескопа Гукера, були достатньо детальними, щоб виявити топографічний рельєф, наприклад, краї та долини кратерів, але недостатньо докладними, щоб зафіксувати можливі форми життя, особливо місячних ракоподібних.
Не дивно, що як науковці, так і письменники-фантасти змогли достовірно висловити припущення про таке місячне життя. У 1929 р. автор Popular Science Томас Елвей (Thomas Elway) переконливо обґрунтував можливість інопланетного життя на Місяці у вигляді місячних крабів із твердими зовнішніми панцирами, які «запобігають втраті рідин тіла в безповітряний простір» і «очі, які можуть перетворювати сонячне світло в їжу».
1930: «Do Beavers Rule On Mars?» («Чи правлять бобри на Марсі?»)
Авторські права на зображення: Popular Science, травень 1930 р. Фото з сайту www.popsci.com.
В історії 1930 року, яка, можливо, перетнула межу між наукою та фантастикою, письменник-дописувач Popular Science Томас Елвей (відомий як місячний краб) наводить аргументи на користь гігантських бобрів як основної форми життя Марса: «Зараз на Землі є одна істота, для існування аналога якої передбачувані марсіанські умови були б ідеальними. Цією твариною є бобер. Він або наземний, або водний. Він має шубу, щоб захистити його від 100 градусів нижче нуля марсіанської ночі».
Чесно кажучи, найкращі зображення Марса, отримані за допомогою тодішніх телескопів, мали вигляд розмитих дисків, як видно на цих знімках, зроблених 2,54-метровим телескопом Гукера в обсерваторії Маунт-Вілсон у Каліфорнії. Маючи лише такі зображення для роботи, це залишало багато простору для уяви.
1934: «A Martian Odyssey» by Stanley G. Weinbaum («Марсіанська одіссея» Стенлі Г. Вайнбаума)
Авторські права на зображення: Марсіанська Одіссея та інші. Вайнбаум Стенлі Ґ. Опубліковано Fantasy Press, Редінґ, 1949 р. Фото з сайту www.popsci.com.
Оповідання Вайнбаума, вперше опубліковане в Wonder Stories, дія якого відбувається на початку 21 століття (приблизно нині), зображує марсіан як птахоподібних істот. Звичайно, канали займають важливе місце в марсіанській місцевості Вайнбаума.
1950-ті: Сірі прибульці
Ймовірно, найпоширеніша інопланетна форма, пов’язана з викраденням людей, — це сірі інопланетяни, відомі своїми довгастими гуманоїдними формами, цибулиновими очима та великими черепами. Незалежно від того, чи виникли ці видіння внаслідок інциденту з НЛО в Розвеллі 1947 року, чи вони мають інше походження, їх точно не вважають дружніми. Уявлення про такий тип інопланетянина існувало протягом десятиліть наукової фантастики й знайшло відображення в таких роботах, як The X-Files («Секретні матеріали»), Stargate («Зоряна брама») та незліченній кількості інших телешоу і фільмів.
1968: Моноліти (Артур К. Кларк, 2001: Космічна одіссея)
У класика наукової фантастики А. Кларка інопланетяни набагато розвиненіші за людей, що контролюють і маніпулюють енергією за своїм бажанням. Хоча вони не інопланетяни, культові моноліти у фільмі Стенлі Кубрика «2001: Космічна одіссея» — це машини, за допомогою яких інопланетяни маніпулюють еволюцією людини.
1979: Ксеноморфи (Чужий)
Позаземне життя суттєво змінилося на жахфття у фільмі режисера Рідлі Скотта (Ridley Scott) Alien («Чужий») 1979 року. Художник Г. Р. Ґіґер (H. R. Giger) створив жахливий вид, відомий як ксеноморфи, паразита, що виживає, полюючи на інші види, наприклад на людей.
Незалежно від того, чи існуватимемо ми, люди, як цивілізація, достатньо довго, щоб зустріти розумне позаземне життя, ці основні моменти, взяті з початку минулого століття, демонструють наше задоволення від уявлень, який вигляд можуть мати відвідувачі з Космосу.
За інф. з сайту www.popsci.com
