Земля добігає останні кілометри, щоб замкнути вкотре еліпс своєї орбіти довкола Сонця і зробити 2020 рік за григоріанським календарем історією. Хоча рік був складним через пандемію коронавірусу (більшість астрономічних обсерваторій на деякий час припиняли спостереження), але наука про зоряне небо здобула нові знання, збагатилася новими інструментами і, на жаль, зазнала втрат. Нижче дуже коротко (але із посиланням на докладніший матеріал) ідеться про найважливіші, як на наш погляд, досягнення астрономії в 2020 році, про нові телескопи й космічні астрономічні місії, а також про людей, які пішли у зоряну вічність в цьому році. Матеріал підготовлено за публікаціями в розділах «Новини» на Українському астрономічному порталі, інтернет-журналі «Наше небо» та сайті «Астроосвіта».
ВІДКРИТТЯ
Виявлено радіовипромінювання від екзопланети
Троє науковців з США і Франції оприлюднили статтю в Astronomy & Astrophysics з даними про ймовірне виявлення полярного сяйва на екзопланеті. Використовуючи низькочастотну антену LOFAR (LOw Frequency ARray), розміщену в Нідерландах, науковці спробували зареєструвати радіовипромінювання від трьох екзопланетних систем: 55 Рака (55 Cancri), Іпсилон Андромеди (Upsilon Andromedae) і Тау Волопаса (Tau Boötis). Кожна з цих систем містить відомі екзопланети. Дослідження полягало не в тому, щоб відкрити нові такі об’єкти, а в тому, щоб перевірити, чи можна виявити відомі планети в цих системах за радіосигналами від них.
Моделювання газового гіганта «гарячий Юпітер» Тау Волопаса Аб, який обертається навколо своєї материнської зорі на одній сьомій відстані Меркурія від Сонця. Його атмосфера і корона зорі, можливо, торкаються одна одної. Фото з сайту www.universetoday.com.
Здається, полярне сяйво на екзоплпнеті Тау Волопаса Аб є джерелом радіовипромінювання, яке зареєстрували астрономи.
Пряме зображення нещодавно виявленого коричневого карлика
Астрономи, які працюють з телескопом «Субару» (Subaru) і телескопами обсерваторії імені Кека на вершині Мауна-Кеа (Гаваї), виявили коричневий карлик, що обертається навколо зорі, схожої на Сонце, на відстані лише 86 світлових років від Землі. Це відкриття — важлива точка відліку процесу розуміння властивостей перших екзопланет, зображення яких отримано прямо.
Пряме зображення HD 33632 Ab, отримане за допомогою телескопа «Субару», встановленого на вершині Мауна-Кеа (Гаваї). Супутник (позначений як «b») — коричневий карлик — лежить на відстані приблизно 20 а.о. від зорі (міститься біля позначки у вигляді білого хреста). Фото з сайту https://phys.org.
Додаткові дані від космічного астрометричного зонда «Ґайя» допомогли дослідникам виявити, що маса коричневого карлика становить близько 46 мас планети Юпітер.
Японський зонд скинув на Землю речовину астероїда і полетів до нової цілі
Японський космічний зонд «Хаябуса-2» (Hayabusa 2) пройшов 5 грудня поточного року повз Землю і скинув на поверхню капсулу із зразком речовини небесного тіла. Це був завершальний етап шестирічної подорожі за речовиною астероїда Рюґу (162173 Ryugu), який зараз перебуває на відстані 11,6 мільйонів кілометрів від нашої планети.
Колаж: космічний зонд «Хаябуса-2» та астероїд Рюґу. Фото з сайту Японського агентства аерокосмічних досліджень (Japanese Aerospace Exploration Agency, JAXA).
На цьому місія «Хаябуса-2» не закінчена: космічний зонд взяв новий курс на зустріч із астероїдом 1998 KY26 у 2031 році.
Нейтрино вказують на те, що в ядрі Сонця відбувається вуглецево-азотний цикл реакції синтезу
Вуглецево-азотний цикл — ланцюжок термоядерних реакцій за участі ядер вуглецю (Карбону), азоту (Нітрогену), кисню (Оксигену) та фтору (Флуору), внаслідок яких водень перетворюється в гелій та виділяється енергія. При цьому кількість вуглецю, азоту, кисню і фтору, які беруть участь в реакції, після закінчення циклу перетворень майже не змінюється. Саме тому їх називають каталізаторами.
Існування вуглецево-азотного циклу в ядрі Сонця фізики теоретично передбачили у 30-х роках минулого століття. У 2020 р., зареєструвавши нейтрино, що народжуються у процесі такої термоядерної реакції, це передбачення доведено.
Швидкість нашого руху навколо центра Галактики більша й ми до нього ближче
Сонце разом зі своїми планетами рухається навколо центра Галактики швидше й лежить до надмасивної чорної діри, що міститься в ньому, ближче, ніж досі вважали астрономи. Такі результати отримали японські радіоастрономи, які на підставі тривалих спостережень уклали мапу положень об’єктів та швидкості їхнього руху в нашій галактиці.
Мапа положень та швидкості руху об’єктів Молочного Шляху. Стрілки показують дані про положення та швидкість для 224 об'єктів, які науковці використовують для моделювання будови нашої галактики. Суцільні чорні лінії показують положення спіральних рукавів Галактики. Кольори позначають групи об’єктів, що належать одному й тому рукаву. Тло — імітаційне зображення. Фото з сайту https://phys.org.
Швидкість руху Сонячної системи становить 227 км/с, тобто вона вища, ніж значення 220 км/с, яке визнане Міжнародним астрономічним союзом (МАС), як офіційне. Водночас її відстань до центра Галактики становить 25800 світлових років. Це ближче, ніж значення 27700 світлових років, якого з 1985 р. дотримується МАС.
Астрономи виявили нову «викопну галактику», поховану глибоко в Молочному Шляху
Науковці, які досліджують еволюцію Галактики за даними Слоанівського цифрового огляду неба (Sloan Digital Sky Survey, SDSS) обсерваторії Апачі-Пойнт (Apache Point Observatory Galactic Evolution Experiment, APOGEE), виявили «викопну галактику», заховану в глибинах нашого Чумацького Шляху.
Зображення зір в Молочному Шляху, як їх видно із Землі. Кольорові кільця показують приблизний об’єм космічного простору, де містяться зорі, що належали до викопної галактики, відомої як Геракл. Малі об’єкти внизу праворуч на зображенні — це Велика та Мала Магелланові Хмари, дві невеликі галактики, що є супутниками Молочного Шляху. Фото з сайту https://phys.org.
Виявлена викопна галактика могла зіткнутися з Молочним Шляхом десять мільярдів років тому, коли наша галактика була ще в зародковому стані. Астрономи назвали її Геракл, на честь давньогрецького героя, який отримав дар безсмертя, коли утворився мітичний Молочний Шлях.
Космічний зонд NASA OSIRIS-REx успішно торкнувся поверхні астероїда
Космічний зонд NASA Origins Spectral Interpretation Resource Identification Security Regolith Explorer (OSIRIS-REx) 20 жовтня 2020 р. роботизовано рукою торкнувся астероїда, щоб взяти пил і гальку з поверхні для доставки на Землю в 2023 році.
Космічний зонд Origins Spectral Interpretation Resource Identification Security Regolith Explorer (OSIRIS-REx) над поверхнею астероїда Бенну. Малюнок художника. Фото з сайту NASA.
Цей древній астероїд, відомий як Бенну, під час зустрічі з космічним апаратом перебував на відстані понад 321 млн км від Землі. Завдяки Бенну науковці мають змогу «відчинити вікно» в ранній період існування Сонячної системи, бо астероїд зберігся відтоді до наших днів без змін.
Отримано перше пряме зображення екзопланети біля зорі Бета Живописця
За допомогою приладу GRAVITY (про нього докладніше в замітці «Прилад GRAVITY створив нову реальність в спостереженнях екзопланет»), що працює разом з Дуже великим телескопом Європейської південної обсерваторії в Чилі астрономи спостерігали слабке світло планети Бета Живописця с (Beta Pictoris c, β Pic с).
Схематичні зображення, що демонструють геометрію системи Beta Pictoris. На зображенні ліворуч показано зорю і дві планети в газопиловому диск так, як їх видно при спостереженнях з Сонячної системи. Це зображення створено на підставі даних спостережень. Середнє зображення — це уявлення художника про диск і планету в ньому. На зображенні праворуч подано розміри системи, якщо дивитись зверху, а також попередні спостереження за Beta Pictoris b (оранжеві та червоні точки) та нові прямі спостереження за Beta Pictoris c (зелені точки). Точна орбіта планети с все ще невизначена (нечітка біла зона). Фото з сайту https://www.mpg.de/15473085/portrait-of-an-exoplanet.
Beta Pictoris c — це друга планета, яку астрономи знайшли біля зорі Бета Живописця. Її виявлено методом радіальних швидкостей, коли за виглядом спектра зорі фіксують її просторове зміщення, спричинене силою тяжіння планети. Планета міститься близько до своєї материнської зорі, що навіть найкращі телескопи досі не давали змоги отримати зображення планети. Але тепер чутливості приладу GRAVITY вистачило, щоб уперше прямо її побачити.
Зонд NASA IRIS виявив наноджети: яскраві струмені в гарячій сонячній короні
У статті, оприлюдненій в журналі Nature Astronomy, дослідники повідомляють про те, що їм вдалося отримати перші в історії спостережень Сонця чіткі зображення наноджетів — яскравих вузьких вогнів, які рухаються перпендикулярно магнітним структурам в сонячній короні. Такі наноджети виникають у процесі, який вказує на існування наноспалахів — одного з ймовірних явищ на Сонці, що спричиняє нагрівання корони.
Візуалізація даних спостережень космічного зонда IRIS, що дали змогу вперше отримати чіткі зображення наноджетів у сонячній короні. Відео від Студії наукової візуалізації Центру космічних польотів NASA імені Ґоддарта.
Щоб зрозуміти, чому атмосфера Сонця набагато гарячіша за його поверхню, і серед багатьох гіпотез про причину цього нагрівання обрати правильну, дослідники використали дані спостережень місії NASA «Спектрографа зображень перехідної області» (Interface Region Imaging Spectrograph, IRIS). Прилади космічного зонда IRIS дають змогу реєструвати з високою роздільною здатністю події на Сонці, які важко помітити за допомогою інших астрономічних інструментів.
Перше пряме вимірювання відстані до магнітара
Астрономи, які використовують «Масив антен з дуже довгою базою» (Very Long Baseline Array, VLBA) Національного наукового фонду, виконали перше пряме геометричне вимірювання відстані до магнітара в нашій галактиці Молочний Шлях. Це може допомогти з’ясувати давню таємницю: чи справді ці об’єкти є джерелом швидких радіосплесків (Fast Radio Bursts, FRB).
Магнітари — це нейтронні зорі, тобто надщільні залишки масивних зір, які наприкінці свого життя вибухнули як наднові. Особливість магнітарів: дуже сильні магнітні поля. Типове магнітне поле магнітара в трильйони разів сильніше магнітного поля Землі. Ці об’єкти є найсильнішими магнітами у Всесвіті. Вони можуть генерувати сильні сплески рентгенівських та гамма-променів. Нещодавно їх стали розглядати основним кандидатом у джерела FRB.
Можливий маркер життя виявлено на Венері
Міжнародна група астрономів оголосила 14 вересня поточного року про відкриття у хмарах Венери рідкісної молекули — фосфіну. На Землі цей газ утворюється лише промисловим способом або мікробами, які існують в середовищі де немає кисню. Виявлення фосфіну може вказувати на позаземне «повітряне» життя.
Це відкриття спричинило жваві дискусії серед планетологів з вказівками на те, що результат, можливо, є помилкою. Потрібні додаткові спостереження і докази.
Злиття двох чорних дір спричинило появу чорної діри середньої маси
Астрономи з міжнародної наукової колаборації LIGO та Virgo повідомили про свій найбільший натепер «улов» — вдалося виявити чорну діру, маса якої в 142 рази перевищує масу Сонця. Цей об’єкт виник внаслідок злиття двох чорних дір з масами, відповідно, 85 і 65 сонячних. Злиття спричинило появу гравітаційної хвилі GW190521, яку на початку цього року зареєстрували гравітаційно-хвильові обсерваторії в США та Італії.
Ілюстрація етапів ієрархічного злиття, при якому чотири чорні діри зоряної маси об’єднуються парами, щоб врешті утворити єдину, велику чорну діру. Фото з сайту https://aasnova.org/2020/09/02/ligo-virgos-newest-merger.
Зареєстрована подія поставила також важливе питання: зорі з масою ядра приблизно від 65 до 135 разів більше маси Сонця, зазвичай, внаслідок вибуху руйнуються повністю, тобто не залишають після себе чорної діри. Тому астрономи вважали, що в цьому діапазоні мас не існує чорних дір, що є залишками масивних зір.
Науковці вперше заглянули всередину «центрального двигуна» сонячного спалаху
Науковці Гарвард-Смітсонівського астрофізичного центру (Harvard-Smithsonian Center for Astrophysics, CfA) і Технологічного інституту Нью-Джерсі (New Jersey Institute of Technology, NJIT) оголосили про перше успішне спостереження та вимірювання характеристик «центрального двигуна» сильних сонячних спалахів.
Спостереження сильного сонячного спалаху 10 вересня 2017 року в екстремально далекому ультрафіолетовому діапазоні (сіре тло, Обсерваторія сонячної динаміки NASA) та в мікрохвильовому діапазоні (зміна від червоного до синього кольору вказує на збільшення частоти, дані спостережень за допомогою Сонячних розширених антен Долини Овенса). Криві світлого кольору позначають силові лінії магнітного поля з відповідної теоретичної моделі сонячного спалаху. Спалах поширюється як виверження канату магнітного потоку (проілюстровано пучком кольорових кривих, що пронизують темну ділянку). Мікрохвильові джерела спостерігаються нижче темної ділянки по всій області, де розміщений широкомасштабний шар струму від перез’єднання — «центральний двигун» спалаху. Фото з сайту www.cfa.harvard.edu.
Ретельне дослідження сильного сонячного спалаху, що супроводжувався потужним виверженням, зареєстрованого 10 вересня 2017 року Сонячними розширеними антенами Долини Овенс (Expanded Owens Valley Solar Array, EOVSA) NJIT у мікрохвильовому діапазоні показало: джерелом потужної енергії, що живить спалах, є величезний «шар» електричного струму, який розтягується на понад 40 000 кілометрів (це більше, ніж три Землі, розміщені поруч) через основну зону спалаху, де протилежні лінії магнітного поля наближаються, розриваються та знову з’єднуються.
Дуже великий телескоп (Very LargeTelescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO) отримав перше в історії зображення молодої зорі, схожої на Сонце, в супроводі двох великих екзопланет. Зображення систем з кількома екзопланетами дуже рідкісні, й астрономи досі ніколи прямо не спостерігали більше однієї планети, яка обертається навколо зорі, схожої на Сонце. Спостереження можуть допомогти астрономам зрозуміти, як формувалися та еволюціонували планети в Сонячній системі.
Підтверджено існування екзопланети у найближчої до Сонця зорі
Міжнародна група астрономів, до якої входили науковці з Інституту астрофізики Канарських островів (Instituto de Astrofisica de Canarias, IAC), а також з Іспанії, Італії, Португалії, Швейцарії та Європейської південної обсерваторії підтвердила наявність екзопланети Proxima b. Цього вдалося досягти шляхом вимірювань радіальної швидкості зорі Проксима за допомогою спектрографа ESPRESSO на Дуже великому телескопі в Чилі.
Уявлення художника про екзопланету Проксима б, що обертається навколо своєї зорі Проксими Кентавра. Фото з сайту www.iac.es.
З’ясовано походження бульбашок Фермі в центрі Галактики
Пару велетенських бульбашок з гамма-променів, що містяться в центрі галактики Молочний Шлях, астрономи виявили за допомогою космічного гамма-телескопа Фермі 10 років тому. Але як виникли ці так звані «бульбашки Фермі» досі було загадкою. Нове дослідження, результати якого оприлюднив The Astrophysical Journal, розкриває цю таємницю.
«Бульбашки Фермі» — велетенські утворення з гамма-випромінювання, виявлені в нашій галактиці за допомогою космічного гамма-телескопа Фермі. Фото з сайту NASA.
Науковці Шанхайської астрономічної обсерваторії (Shanghai Astronomical Observatory, SHAO) Китайської академії наук запропонували нову модель згідно з якою ці структури спричинені ударною хвилею, яка виникла внаслідок руху близько п’яти мільйонів років тому двох струменів (джетів) від об’єкта Стрілець A* (Sgr A *) — надмасивної чорної діри, що лежить в центрі Галактики.
«Габбл» знайшов дуже малі скупчення темної матерії
Досі астрономам вдалося знайти докази наявності темної матерії навколо середніх і великих галактик. Використавши спостережні дані Космічного телескопа імені Габбла та застосувавши нову техніку спостереження, група астрономів з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі та Лабораторії реактивного руху NASA виявила, що темна матерія може утворювати набагато менші скупчення, ніж вважали раніше.
Комп’ютерне моделювання розподілу речовини у Всесвіті. Помаранчеві ділянки містять галактики; сині структури — це газ і темна матерія. Фото з сайту www.universetoday.com.
Одна із широко поширених теорій темної матерії вказує на те, що частинки цієї субстанції рухаються повільно, як порівняти з іншими типами частинок, і тому схильні до скупчення. Згідно з цією ідеєю у Всесвіт мають бути ріжноманітні згустки темної матерії: як малі, так і великі. Однак досі малих скупчень ніхто не спостерігав.
Нова мапа Молочного Шляху показує величезну хвилю зоряних розсадників
Астрономи Гарвардського університету виявили суцільну газопилову структуру хвилеподібної форми (найбільшу з усіх, які коли-небудь бачили, в нашій галактиці), що складається з взаємопов’язаних зоряних розсадників (ділянок зореутворення — Ред.). Її назвали «хвилею Редкліффа» («Radcliffe wave») на честь Інституту підвищення кваліфікації Радкліффа, де працюють науковці, які зробили це відкриття.
Візуалізація хвилі Редкліффа. Масивне газопилове утворення хвилястої форми, що складається із зоряних розсадників, — одна з найбільших пов’язаних структур, які коли-небудь спостерігали в нашій галактиці. На світлині Молочного Шляху, взятій з телескопа World Wide World (малюнок художника), показано дані дослідження та зображення Сонця. Фото з сайту https://phys.org.
Відкриття змінює 150-річне уявлення астрономів про вигляд зоряних розсадників неподалік від Сонця. Досі їх сприймали у вигляді кільця, що розширюється. Тепер з’ясовано: вони схожі на хвилеподібну нитку, що простягається на трильйони кілометрів над галактичним диском і під ним.
НОВІ ТЕЛЕСКОПИ ТА КОСМІЧНІ МІСІЇ
Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), невелика країна Перської затоки, перебуває на шляху великого прориву: приєднання до США, Радянського Союзу, Європи та Індії — елітного клубу країн, які успішно відправили космічні апарати на Марс.
Космічний апарат «Надія» (Hope satellite) буде кружляти навколо Марса таким чином, щоб бачити поверхню планети у будь-який час доби. Фото з сайту www.sciencemag.org.
До Марса у третій декаді липня 2020 р. також стартувала китайська космічна місія «Тяньвень-1» (Tianwen-1) та американська «Персеверанс» (Perseverance Mars). До Червоної планети космічні апарати прибудуть в лютому 2021 року.
Новий телескоп готовий розпочати пошук відповідей для пояснення темної енергії
У 2015 році почалося будівництво нового приймача під назвою Спектроскопічний прилад темної енергії (Dark Energy Spectroscopic Instrument, DESI). Цього року за його допомогою астрономи розпочнуть п’ятирічну спостережну програму чи місію. Її мета? Створити 3D мапу Всесвіту з досі небаченою деталізацією, що показує розподіл речовини.
DESI — це співпраця між кількома країнами: США, Великобританія, Франція, Іспанія та Мексика. Левову частку грошей виділило Міністерство енергетики США. Зробили також внесок кілька інших установ та фондів. DESI є потужним спектрографом, і його створюють для діючого 4-метрового телескопа Мейалла в обсерваторії Піт Кітт в Аризоні.
Нова космічна місія здійснить перший погляд на полюси Сонця
Solar Orbiter (Штучний супутник Сонця) — космічний зонд, створений у співпраці Європейським космічним агентством (European Space Agency, ESA) і NASA, — вирушає до Сонця, щоб зробити перші знімки його північного та південного полюсів. Він використає силу тяжіння Венери та Землі, щоб вийти із площини екліптики (у цій площині лежить екватор Сонця й орбіти всіх планет) й з висоти «пташиного польоту» уперше подивитися на полюси Сонця.
Новітній сонячний телескоп отримав перші зображення
Перші знімки, отримані Сонячним телескопом Даніеля К. Іноуї Національного наукового фонду, показують безпрецедентні деталі поверхні Сонця та демонструють результат світового рівня, якого вдалося досягти за допомогою цього унікального 4-метрового сонячного телескопа. Сонячний телескоп Іноуї, встановлений на вулкані Халеакала (острів Мауї, Гаваї), відкриває нову еру в геліофізиці й допоможе зробити крок вперед у розумінні Сонця та його впливу на Землю.
Сонячний телескоп Іноуї Національного наукового фонду може робити зображення ділянок Сонця завширшки 38000 км. На цих зображеннях помітно великі структури у вигляді гранул, що мають протяжність сотні кілометрів, а також найменші утворення, які коли-небудь бачили на сонячній поверхні. Розміри деяких із них становлять 30 км. Фонове зображення диска Сонця отримано під час виконання інтегрованої синоптичної програми NSO/GONG. Фото з сайту www.nsf.gov.
ПОДІЇ, АСТРОНОМІЧНІ ЯВИЩА ТА ВТРАТИ
Нобелівську премію з фізики 2020 року присуджено трьом науковцям за вивчення чорних дір
Нобелівську премію з фізики 2020 року присудили трьом ученим за їх роботу, що стосується однієї з найзагадковіших, найтемніших таємниць космосу — чорних дір. Про це 6 жовтня поточного року оголосила Королівська шведська академія наук.
Роджер Пенроуз (Roger Penrose), з Оксфордського університету у Великобританії, отримав половину грошової винагороди в розмірі 10 мільйонів крон (близько 1,2 мільйона доларів) «за доказ того, що утворення чорних дір є надійним передбаченням загальної теорії відносності». Водночас Андреа Ґез (Andrea Ghez) з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі та Рейнхард Ґенцель (Reinhard Genzel) з Боннського університету та Інституту позаземної фізики Макса Планка в Німеччині поділили другу половину «за відкриття надмасивного компактного об’єкта в центрі нашої галактики».
Комета NEOWISE на вечірньому небі
«Ефектна», «Дивовижна», «Красива», «Приголомшлива». Це лише кілька слів, які спостерігачі використовували для опису комети NEOWISE (C/2020 F3). З цим можна погодитися на 1000 відсотків — це одна з неймовірних комет!
Комета NEOWISE з іонним (зверху) та пиловим хвостами над будинком у вигляді арки, освітленим зовнішнім світлом (біля озера Райс, штат Міннесота, увечері 12 липня). Автор світлини Боб Кінґ (Bob King). Фото з сайту https://skyandtelescope.org.
У середині липня комета NEOWISE перейшла з світанкового до вечірнього неба. 20 липня її схилення (одна із небесних координат — Ред.) досягне значення +48 °, а це означає, що в місцях, розташованих на північ від широти 42 °, вона не заходитиме за горизонт. На півночі США, в Канаді та значній частині Європи (зокрема й в Україні — Ред.) комету можна спостерігати всю ніч.
Зазнав руйнування радіотелескоп в обсерваторії Аресіб
На 305-метровому радіотелескопі в обсерваторії Аресібо нова велика поломка. Першого грудня упала платформа, що висіла над його дзеркалом і суттєво його пошкодила.
На цьому аерофотознімку видно пошкодження обсерваторії Аресібо (Пуерто-Рико) після того, як 1 грудня 2020 року обірвався один з основних тросів, що тримали приймач. Фото з сайту https://www.space.com/arecibo-telescope-fall-global-divide-funding-science-infrastructure.
Телескопу, мабуть, справді вже ніщо не допоможе. На жаль!
Космічний телескоп «Спітцер» припинив роботу 30 січня
16-річна місія NASA, яка відобразила Всесвіт в інфрачервоному світлі, закінчиться цього місяця, коли 29 січня космічний телескоп «Спітцер» (Spitzer) виконає останнє спостереження.
«Спітцер» запустили в космос у серпні 2003 року як одну із чотирьох великих обсерваторій NASA, слідом за Космічним телескопом імені Габбла та рентгенівською обсерваторією «Чандра». (четвертою була гамма-обсерваторія «Комптон»; працювала на орбіті з 1991 р. до 2000 р. — Ред.)
Телескоп NASA «Спітцер» заглядає крізь пил у Всесвіт, щоб побачити інфрачервоне небо. Фото з сайту NASA.
Гарантований термін роботи «Спітцера» мав становити 2,5 років. Але він тривав 5,5 років, поки не вичерпався охолоджувач для приймачів. Після цього телескоп працював ще 10,5 років при вищій температурі частини його приймачів.
Підготував Іван Крячко
