Відступимо від традиції подавати стисло факти й розпочнімо з розлогої цитати: «Величніше від видовища спокійного чи схвильованого моря, від вигляду гір, вкритих пралісом чи заквітчаних вічним снігом, видовище зоряного неба, яке оточує нас з усіх боків, нестримно притягає до себе наш погляд, розповідаючи нам про безмежність і вражаючи нас незбагненною безоднею, яка відкривається перед нами. Ніщо інше не може такою мірою захоплювати нас, притягувати до себе допитливу людську думку, як небо, тому що воно — сама правда,самабезмежність,вічність, усе...
Знайдіть у всіх релігійних таємницях, у всіх гідних подиву творах мистецтва — у живописі, у музиці, у драмі, у романі, — знайдіть у них такі глибокі думки, які б справили на нашу душу враження істини, величі та піднесення такою мірою, як це створює споглядання неба! Щонайменша падаюча зірочка ставить перед нами питання, яке нам важко не чути; вона наче запитує нас, чим же ми самі є у Всесвіті? Комета на своїх могутніх і швидких крилах переносить нас у безодні простору; зоря, що палає в глибині небес, вказує нам на далеке сонце, оточене невідомими нам світами людських істот...
Дивні, величні, чарівні видовища! Вони притягають до себе своєю неймовірною красою... і переносять нас в царину недосяжної величі...»
Так описав красу й велич зоряного неба неперевершений популяризатор астрономіїфранцуз Каміль Фламмаріон (1842—1925).
1. Зазвичай у повсякденні фразу «зоряне небо» розуміють як сукупність зір та інших небесних світил (наприклад, Місяць, планети), які видно вночі на небесній сфері. В астрономії, коли йдеться про спостереження небесних світил чи астрономічних явищ, широко використовують поняття небесна сфера.
2. Небесна сфера — це уявна сфера дуже великого розміру, в центрі якої перебуває спостерігач і на яку спроектовано всі світила так, як він бачить їх у певний момент часу з певної точки простору. Дуже давно, коли знань про довкілля було мало, люди вважали, що небесна сфера справді існує. Та згодом було з’ясовано — це позірне явище, тобто видиме лише людською уявою. Насправді, розглядаючи зоряне небо, ми вдивляємось у космічну безодню, що не має просторових меж.
3. Перше, що впадає в око на ясному й темному нічному небі — величезна кількість зір. Здається їх так багато, що годі всі порахувати. Але це ще один візуальний обман. Насправді людина бачить на всьому небі Землі не більше 6000 зір. Друге, на що звертаємо увагу, — зорі відмінні яскравістю. Одні ми бачимо дуже добре, а інші ледь-ледь вирізняємо на тлі нічного неба. Ще в Стародавній Греції запровадили поділ зір за яскравістю на шість груп, або на шість видимих зоряних величин. Найяскравіші (їх близько двадцяти) зорі позначили як зорі першої величини, слабкіші — як зорі другої величини, а ті, що ледь видно оком, — як зорі шостої величини. Тобто, що яскравіша зоря, то її видима зоряна величина менша. Варто розуміти, що зоряна величина характеризує тільки яскравість зорі на небесній сфері. До справжніх розмірів зорі ця характеристика не стосується.
4. Те, що сім яскравих світил Сонце, Місяць, Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн, на відміну від нерухомих зір, повсякчас зміщуються по небесній сфері, було встановлено дуже давно. У Стародавній Греції ці світила назвали планетами. Слово «планета» українською означає «блукаючий». Значно пізніше астрономи з’ясували, що Сонце і Місяць не варто називати планетами, бо вони за своєю природою відмінні від планет.
5. Окрім зір, планет, Місяця і Сонця (вдень) на зоряному небі можна, хоча й не часто, бачити комети, спостерігати метеори і навіть (якщо дуже пощастить) знайти на поверхні Землі метеорит. Комети, а ще астероїди (мають низькі видимі зоряні величини, а тому їх можна спостерігати на зоряному небі тільки за допомогою бінокля чи телескопа), — це малі небесні тіла, що входять до складу Сонячної системи. Метеорити — також небесні тіла, але ті, що впали на Землю. А от метеори — небесне явище: дрібні пилинки, наприклад, залишки комети, влітають в атмосферу нашої планети, нагріваються й випаровуються. Ми спостерігаємо це як явище метеора.
Для заставки використано світлину (з колекції астрофотографій автора) зоряного неба поблизу м. Переяслав-Хмельницький (Київська обл.). Фото: Б. Боровик.
