1. Видиме взаємне розташування зір на небі змінюється надзвичайно повільно. Без точних вимірів помітити його впродовж сотень і навіть тисяч років неможливо. Ця обставина дозволила у давнину (зокрема в стародавньому Китаї, Вавилоні, Єгипті) «намалювати» за найяскравішими зорями перші характерні «зоряні візерунки», що отримали назву сузір’я.

2. З 1922 р. під сузір’ям розуміють не групу яскравих зір і навіть не фігуру, яку можна накреслити з їх допомогою на зоряному небі, а певну ділянку небесної сфери з чітко окресленими межами, що охоплює всі належні їй світила і яка має власну назву. Таких ділянок є 88.

3. Оскільки небесна сфера, на якій містяться сузір’я, — явище позірне (уявне, таке, що не існує), то і сузір’я є умовними об’єктами. Насправді зорі, розміщені на певній ділянці небесної сфери, лежать у космічному просторі на різних (часто дуже великих) відстанях одна від одної і не пов’язані між собою.

4. Сучасний поділ небесної сфери на сузір’я здійснено у 1922—1928 рр. згідно з рішенням Міжнародного астрономічного союзу. Більшість назв сузір’їв, які нині використовують — це спадок від стародавніх греків (у творі «Альмагест» Птолемея перелічено 48 сузір’їв). Нові сузір’я з’явилися на небі після перших подорожей європейців у південну півкулю Землі під час великих географічних мандрівок ХVІ—ХVІІ ст., а також після винайдення телескопа (1609 р.).

5. Вигляд зоряного неба змінюється упродовж доби внаслідок обертання Землі навколо осі й впродовж року внаслідок обертання Землі навколо Сонця. Окрім цього, умови спостережень сузір’їв залежать від місяця перебування спостерігача на земній кулі (полюси, екватор, середні широти). Наприклад, в Україні якусь частину з 88 сузір’їв можна спостерігати в будь-який час, бо вони не заходять за горизонт. Ще одну частину сузір’їв можна спостерігати тільки о якійсь порі року. А якусь частину сузір’їв побачити неможливо, бо вони весь час перебувають під горизонтом.

Для заставки використано світлину (з колекції астрофотографій автора) зоряного неба над Києвом. Фото: Б. Боровик.