Астрономи визначили сірку як потенційно вирішальний індикатор для звуження пошуку життя на інших планетах. Сірка сама собою не обов’язково є показником придатності планети для життя. Але значні концентрації діоксиду сірки в атмосфері планети можуть свідчити про те, що планета, ймовірно, якраз непридатна для життя. І дослідники в такому разі можуть не брати її до уваги.
Відкриття позаземного життя є однією з найзатребуваніших цілей сучасної астрономії. Однак це величезний виклик. Космічний телескоп Джеймса Вебба навряд чи зможе виявити біосигнатури — атмосферні гази, що утворюють живі організми — на найближчих екзопланетах. Так само майбутня обсерваторія «Населені світи» (Habitable Worlds Observatory) зможе оцінити лише обмежену кількість потенційно придатних для життя екзопланет.
Однією з основних перешкод, з якою стикаються астрономи, є зазвичай слабка природа спектрів біосигнатур. Щоб вирішити цю проблему, науковці направляють зусилля на виявлення потенціальної придатності планет для життя, зокрема через наявність водяної пари в їхніх атмосферах. Планета зі значною кількістю водяної пари може мати більше шансів підтримувати життя.
Ця концепція заснована на ідеї про зону життя, ділянки простору навколо зорі, де планета отримує потрібну кількість світла: не надто мало, щоб вся вода замерзла, і не надто багато, щоб вона була в газоподібному стані, тобто парою. У Сонячній системі Венера лежить біля внутрішнього краю зони життя з температурою поверхні, що перевищує 425 градусів за Цельсієм під щільною атмосферою, натомість Марс міститься переважно за межами зони, його вода головно в полярних льодових шапках та у підповерхневих резервуарах.
Однак виявлення води не вирішує проблеми. Наприклад, розрізнити Землю та Венеру тільки на основі спектрів атмосфер важко через їхню схожість, якщо шукати лише водяну пару.
Нещодавно в дослідженні, результати якого оприлюднив журнал Science Advances, група астрономів визначила інший потенційно корисний газ-індикатор для диференціації непридатних від можливо придатних для життя планет: діоксид сірки. Теплі, вологі планети, такі як Земля, містять мінімальну кількість діоксиду сірки, бо його вимиває з атмосфери дощ. Навпаки, на Венері також мало виявленого діоксиду сірки, оскільки ультрафіолетове випромінювання Сонця перетворює його на сірководень у верхніх шарах атмосфери. А потім він відтворюється в нижчих шарах атмосфери.
Планети, що обертаються навколо червоних карликів, мають інший сценарій. Ці зорі мають мале ультрафіолетове випромінювання, а тому діоксид сірки накопичується у верхніх шарах атмосфер сухих, непридатних для життя планет. Червоні карлики становлять особливий інтерес, бо вони є найпоширенішим типом зір у Галактиці, і багато сусідніх систем, таких як Проксима Кентавра та TRAPPIST-1, містять планети навколо червоних карликів. Це робить їх основними цілями для майбутніх пошуків життя.
Новий підхід із застосуванням діоксиду сірки не ідентифікує планети, на яких може бути життя, але допомагає зняти з розгляду ті, на яких, ймовірно, його немає. Якщо в атмосфері землеподібної планети, що обертається навколо червоного карлика, виявлено значну кількість діоксиду сірки, це свідчить про сухий, гарячий світ із товстою атмосферою та невеликою кількістю води, схожий на Венеру. Такі планети можна не розглядати першочергово в пошуках життя.
І навпаки, відсутність значної кількості двоокису сірки може вказувати на те, що планета варта подальшого спостереження на наявність ознак водяної пари та потенційного життя.
Пошуки життя на інших планетах вимагатимуть значних зусиль та непохитної рішучості. Будь-який метод, зокрема й аналіз рівнів діоксиду сірки для впорядкування списків кандидатів, є дуже цінним у цій справі.
За інф. з сайту https://phys.org
