Два відкриття можуть похитнути наше розуміння будови внутрішньої частини Сонячної системи. Вздовж орбіти Меркурія виявлено кільце пилу — суть першого відкриття. Друге стосується хмари ще не виявлених астероїдів, які, ймовірно, спричинили появу пилового гало поблизу Венери. Результати досліджень науковців оприлюднив Astrophysical Journal.
Земля і Венера сформували вздовж своїх орбіт кільця пилу, який вони зібрали з міжпланетного простору завдяки гравітації. Орбіту Меркурія, однак, вважали вільною від такого утворення.
Уявлення художника про кільця пилу, утворені гравітацією внутрішніх планет (Меркурій та Венера), а також Землею, вздовж своїх орбіт навколо Сонця. Кільця пилу на орбітах Меркурія і Венери виявлено нещодавно. Джерелом кільця пилу вздовж орбіти Венери є, ймовірно, група ще не відкритих астероїдів. Фото з сайту www.nasa.gov.
«Науковці вважали, що Меркурій, на відміну від Землі або Венери, занадто малий і занадто близький до Сонця, щоб сформувати кільце пилу», — сказав Ґільєрмо Стенборґ (Guillermo Stenborg), геліофізик з Морської дослідної лабораторії у Вашингтоні. «Вони очікували, що сонячний вітер і магнітне поле Сонця розсіють будь-який пил на орбіті Меркурія».
Але Стенборґ і його колеги зруйнували ці уявлення. Дослідники проаналізували знімки, зроблені одним із двох однакових космічних апаратів NASA (STEREO), які вийшли на орбіту навколо Сонця в 2006 році. На основі виконаного аналізу було створено модель, щоб більше дізнатися про пил, який може ускладнити розуміння даних, зібраних зондами STEREO, нещодавно запущеним космічним апаратом Parker Soler Probe та інших зондів, що вивчають Сонце.
Коли науковці застосували модель до зображень, отриманих з допомогою космічних зондів STEREO, астрономи побачили набагато більше пилу, ніж вони очікували. Обчислення показали, що ширина кільця пилу становить близько 15 мільйонів км. Дослідники повідомили про свої результати в листопаді минулого року в Astrophysical Journal.
Кільце пилу вздовж орбіти Меркурія трохи менше, ніж вздовж орбіти Венери. Його ширина становить 10 мільйонів кілометрів, а товщина 26 млн км. Щоправда такі пилові кільця надзвичайно дифузні. Наприклад, щільність пилу в кільці на орбіті Венери на 10 відсотків більша, ніж щільність пилу в навколишньому просторі. Якщо зібрати весь пил цього кільця, то отримаємо астероїд діаметром 3,2 км.
Науковці з Центру космічних польотів імені Ґоддарда NASA Марк Кучнер (Marc Kuchner) Петр Покорни (Petr Pokorný) вирішили знайти джерело пилу, який потрапив на орбіту Венери. Дослідники моделювали всі потенційні джерела пилу, про які вони знали — об’єкти в головному поясі астероїдів між Марсом і Юпітером (основне джерело кільця пилу на орбіті Землі), кометами хмари Оорта і з сімейства Юпітера та інше. «Але жодне з них не працюваол», — сказав Кучнер. «Тоді ми почали вигадувати власні джерела пилу».
Шляхом моделювання дослідники визначили можливого винуватця: популяцію невідомих досі астероїдів, що обертаються навколо Сонця на орбіті Венери. Модель вказує на те, що до нашого часу збереглося близько 800 таких тіл (з 10 тис., які існували на орбіті Венери 4,5 млрд років тому).
Їх досі не виявили, бо, по-перше, ніхто не шукав, а, по-друге, їх важко помітити із Землі на тлі яскравого світла Сонця, сказали дослідники. Проте, якщо існує сімейство астероїдів вздовж орбіти Венери, «ми можемо їх виявити», — зазначив Покорни. Науковець вважає, що Космічний телескоп імені Габбла потенційно може виконати цю роботу.
Результати досліджень Покорни і Кучнера Astrophysical Journal оприлюднив 12 березня поточного року.
За інф. з сайту www.space.com
