Зорове сприйняття, а не культурний вплив, є головним для виокремлення зоряних візерунків, які люди розпізнають на всіх континентах.

У всьому світі люди здавна дивилися на зорі й знаходили в них сенс. Вчений епохи Відродження Микола Коперник якось написав: «З усього видимого найвищим є небо нерухомих зір». Через п’ять століть Калпана Чавла (Kalpana Chawla), перша індійська жінка в космосі, сказала: «Коли ви дивитеся на зорі та галактику, ви відчуваєте, що ви не просто з одного конкретного місця на Землі, а з Сонячної системи».

Те, що ми бачимо в цих візерунках із з’єднаних цяток, значною мірою пов’язане з культурними впливами, але люди за своєю природою є створіннями, які шукають шаблони. Нове дослідження [Perceptual Grouping Explains Similarities in Constellations Across Cultures], результати якого оприлюднив журнал Psychological Science, має на меті пояснити, чому певні сузір’я, зокрема Велика Ведмедиця та Оріон, виділені в різних культурах і в різні періоди часу. Згідно з висновками науковців, схожість може мати багато спільного з нашими спільними візуальними системами.

Більш уважний погляд

Дослідники використали комп’ютерну модель, щоб показати, як люди групують зорі в сузір’я. Як виявилося, лише два фактори — близькість і яскравість — пояснюють багато сузір’їв, які ми «повсюдно» знаємо. Наприклад, у нашій галактиці, за оцінками, сотні мільярдів зір, але неозброєним оком видно лише близько 5000 зірок. За належних умов, далеко від світлового забруднення, людина може побачити приблизно половину цих видимих ​​зір у будь-яку ніч.

Центральна фігура сузір’я Оріона. Фото з сайту https://astronomy.com.

Що стосується зорового сприйняття людини, то розрізняють зір нижнього, середнього та високого рівня. Згідно з новим дослідженням, низькорівневий зір «працює», коли ми просто помічаємо окремі зорі на небі. Наш зір середнього рівня об’єднує ці зорі у впізнавані схеми (моделі, групи), а зір високого рівня надає інтерпретацію цим групам.

Нині Міжнародний астрономічний союз офіційно визнає 88 сузір’їв. Ці формалізовані групи зір (насправді ділянки небесної сфери з чітко визначеними межами — Ред.) — здебільшого з давньогрецької, римської та близькосхідної культур — були запроваджені, щоб допомогти вченим і астрономам-аматорам поділити небо на упізнавані ділянки для кращого розташування об’єктів у космосі.

Дослідницька група зосередила увагу на 27 різних культурах в Азії, Австралії, Європі, Океанії та Північній і Південній Америці, щоб знайти спільні риси в їхніх групах зір. З’ясувалося, що в цих культурах є збіги в тому, як ці культури виокремлюють сузір’я та астеризми (менші, неформальні групи зір), незалежно від того, чи називають, скажімо, Велику Ведмедицю ведмедем, возом, карибу, ракоподібним чи якось інакше.

Група із семи зір (семизір’я) — центральна частина сузір’я Великої Ведмедиці. Фото з сайту https://astronomy.com.

Але існують також великі відмінності в тому, як культури ідентифікують ці групи зір. Чарльз Кемп (Charles Kemp), дослідник з Мельбурнського університету і головний автор дослідження, сказав в доповіді для Асоціації психологічних наук (Association for Psychological Science), що він був здивований кількістю варіацій. Наприклад, культура Ґвіч’ін (Gwich’in) на Алясці виділяє величезне сузір’я, що ніколи там не заходить за горизонт, під назвою ягді (yahdii). Те, що більшість із нас знає як Велику Ведмедицю, — це лише хвіст ягді, охоронця землі.

Це лише показує, що ми всі намагаємося знайти сенс у нічному небі. І використовуємо для цього як культурні критерії, так і основні зорові сприйняття, притаманні людині.

За інф. з сайту https://astronomy.com