Зорі у вісім разів масивніші, ніж Сонце, закінчують життя вибухом наднової. Склад зорі визначає те, що відбувається під час такого вибуху.
Багато масивних зір мають зорю-компаньйона. Міжнародна група науковців, яку очолювали дослідники з Університету Кіото, з’ясувала, що деякі зорі, які вибухають як наднові, можуть перед спалахом вивільнити частину своєї водневої оболонки до зорі-компаньйона.
«У подвійній зоряній системі зоря протягом своєї еволюції може взаємодіяти з компаньйоном. Коли масивна зоря досягає завершального етапу розвитку, вона збільшується в розмірах і перетворюється на червоного надгіганта. Присутність зорі-компаньйона може спричинити порушення зовнішніх шарів цього надгіганта. Отже, взаємодія у подвійній зоряній системі може частково або повністю сприяти вивільненню шару водню масивної зорі», — зазначив докторант Ганіндю Кункараакті (Hanindyo Kuncarayakti) з відділу фізики та астрономії Університету Турку в Фінляндії та Фінського центру астрономії Європейської південної обсерваторії. Він входив до групи науковців, які виконали спостереження.
Масивна зоря, що еволюціонує і стає червоним надгігантом, та, нарешті, вибухає як наднова. Зоря-супутник може перетягувати на себе водень з надгіганта (у такому разі масивна зоря спалахує як наднова типу IIb/Ib). Зоря більшої маси втрачає шар гелію через зоряний вітер і вибухає як наднова типу Ic. Фото з сайту www.sciencedaily.com.
Оскільки зоря, через взаємодію із зорею-компаньйоном, викинула значну частину водневого шару, її вибух можна спостерігати як спалах наднової типу Ib або IIb. Зоря більшої маси вибухає як наднова типу Ic після того, як також втратить свій шар гелію через так звані зоряні вітри. Зоряні вітри — це сильні потоки енергетичних частинок з поверхні зорі, які можуть видалити шар гелію, що лежить нижче шару водню.
«Однак зоря-компаньйон не відіграє істотної ролі в тому, що відбувається з шаром гелію зорі, яка спалахує. Натомість зоряні вітри відіграють головну роль в цьому процесі, оскільки їхня інтенсивність залежить від початкової маси зорі. Результати наших спостереження вказують на те, що вплив зоряних вітрів на втрату маси зорі, яка вибухає, є значними лише для зір, що перевищують певний діапазон маси», — підкреслив Кункараакті.
Спостереження, виконані дослідниками, показують, що так званий гібридний механізм є потенційною моделлю для опису еволюції масивних зір. Гібридний механізм вказує на те, що під час життя зоря може поступово втратити частину своєї маси як внаслідок взаємодії зі своєю зорею-супутником, так і через зоряні вітри.
«Спостерігаючи за тим, як зорі закінчують існування в спалахах наднових, ми можемо поліпшити своє розуміння еволюції зір великої маси. Однак наше розуміння цієї еволюції ще далеке від остаточного», — стверджує професор Сеппо Маттіла (Seppo Mattila) з факультету фізики та астрономії Університету Турку.
За інф. з сайту www.sciencedaily.com
